Осінь – пора відкриття театральних і музичних концертних сезонів. Тиждень з 4 по 10 вересня став насиченим для карти симфонічної музики в Україні: по шести містах прокотилися ‘Сімфонії Всесвіту’ – тур оркестру ‘Віртуози Києва’ на чолі з диригентом Дмитром Яблонським. Запрошеною солісткою стала піаністка Анна Улаєва. Марш-кидок захопив Чернігів, Харків, Дніпро, Одесу, Київ і Львів.
Київський концерт проходив у великому залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського – ця площадка в основному виступає будинком для оперних постановок, інструментальні концерти через архітектури з ложами і ярусами перетворюються тут у показові шоу.
Серед лідерів колективу ‘Віртуозів’ – найкращі камерні музиканти України Тарас Яропуд і Юрій Погорецький, разом з диригентом Яблонським вони виступають природним гарантом смаку і почуття міри.
Маестро Яблонський базується більше на Заході і в Ізраїлі, що відбивається на коректність його формулювань і ввічливості звернення на репетиції. Так, часи диригентів-диктаторів пройшли, але за нинішньою політкоректною м’якістю завжди є певний естетичний меседж. З ‘Віртуозами’ Яблонський співпрацює з 2016 року, тому абетку своїх поглядів в підготовці до туру викладати не довелося.
Крім визнаних класиків, в концерті виконувалася робота сучасного автора. Музика та математика перетинаються під значній кількості пластів. Олексій Шор – математик за однією зі спеціальностей, але його творчість аж ніяк не суто математична. Автор поєднує неприкриту романтичність і хірургічно точні тембральні рішення.
Концерт починався з веселої оперної увертюри до ‘Сороки-злодійки’. Россіні почав її з барабанного бою і далі, як в знаменитій фразі Хічкока про кіно, ‘напруга тільки зростає’. Наступний за Россіні концерт Шора носить назву ‘Подорожній щоденник’ (Travel Notebook). Твір, складений з семи частин, наднасичений перемиканнями настрою і, містичним чином, відповідає на військовий дух Россіні своїми полонезами, маршами, хабанерами і ще більш складними ритмічними ігрищами.
Улаєва намагалася створити контраст ментальної переповненості концерту Шора за рахунок тембральних рішень: об’єднувати в єдину хвилю дихання складно з’єднані каденції, де можливо, включати на повну силу шовковий, м’який характер рояля. Перше відділення на цьому не закінчилося: Анна виконала на біс ‘Хроматичну фантазію і фугу’ Баха і ‘Oblivion’ П’яццоли. В промові, яка стихійно трапилась перед перервою, піаністка подякувала своїм київським педагогам.
Цей зворушливий момент підкреслив поєднання трьох версій Києва: 70-х – 80-х, коли тут народився і виріс композитор Шор; 90-х – 00-х, коли тут навчалася маленька, потім юна Аня Улаєва (брала участь в конкурсі пам’яті Горовиця, грала з оркестром); і, нарешті, сучасна столиця, мультикультурна, модна, яка прагне все більше нових арт-вражень.
Друге відділення складалося з Другої симфонії Брамса. Повна світлих фарб, симфонія містить багато прихованого драматизму і навіть трагізму. Епізоди з загрозливими низькими мідними нагадують знаменитий фінал Шостої симфонії Чайковського.
Крім наднасиченості, Россіні, Шора і Брамса об’єднував ще й гумор – загального характеру у італійця і більш конкретний, локальний у киянина і німця. Можливо це, а може, і загальний святковий дух сприяли теплому прийому публіки.