Будинок по Коцюбинського, 37 називають ще «будинком вчителів». Це один з будинків, архітектором якого був Самуїл Рабін. За його проєктом також побудовані нинішні будівлі Вінницької обласної ради та апеляційного суду, зроблено благоустрій фонтанної площі в центральному парку, тощо.
Першу цеглину будинку заклали в 1936 році. А під час Другої світової тут жили німці.
«Хоча офіційно будинок введений в експлуатацію в 1948 році, під час війни тут жили німецькі офіцери, – розповідає голова правління ОСББ «Коцюбинського 37» Оксана Мезенева. – Спочатку в будинку було пічне опалення, але німці перевели його на центральне, бо ж думали, що залишаться тут. В нас старі запірні арматури та батареї усі були зі свастикою, люди то усе уже давно поміняли».
«Стартували» ще коли був ЖЕК
ОСББ, яке так і називається «Коцюбинського 37», почали створювати в 2016 році.
«Але ще до ОСББ, ми намагались щось робити по-трохи. Наприклад, в 2013 році відремонтували ворота, – розповідає Оксана Мезенева. – Вони у нас теж старі, ще з військових часів, здається, 45 -го року. Ми їх пошкурили, пофарбували тричі, поміняли завіси, кнопки до них. Завдяки цьому – вони тепер нормально закриваються. І коли я випускаю онука в двір на велосипеді, я спокійна, що ніяка машина не вискочить”.
За словами Оксани Мезенової, ще до створення об’єднання, в 2013-2014 роках, довелось самостійно (без ЖЕКу) займатись ремонтом даху.
«Я живу на п’ятому поверсі, дах постійно протікав, бо погнив рубероїд, – розповідає Оксана Мезенева. – Також були балкончики і вони теж почали буквально сипатися. А прямо під тими балкончиками – аптека, тобто це все могло рано чи пізно впасти комусь на голову. Потрібно було щось робити. Єдиний варіант, який був тоді – програма співфінансування з міською радою за принципом 30 на 70. Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що в будинку можна щось змінювати на краще».
Перші кроки
Після створення ОСББ, міська рада зробила в будинку перший капітальний ремонт, зокрема тоді відремонтували систему водопостачання та каналізації.
Серед перших робіт, виконаних об’єднанням, – вирішення питання з електроенергією, встановлення лічильників у під”їздах та 69 енергозберігаючих лампочок в місцях загального користування.
«У нас ЖЕК раніше три тисячі лише за освітлення цих місць перерахував, зараз суми набагато менші, – розповідає Оксана Мезенева. – А все почалось з того, що нам треба було замінити електроопору в дворі. Це був старий стовп у вигляді літери «л» з старими проводами, теж ще після 1945 року. І у нас не вистачало потужності, через що не усі електроприлади працювали. Потім я потрапила на прийом до міського голови і питання почало вирішуватися, потрібно було поставити на кожен під”їзд лічильники».
Допомогло місто, за словами голови правління ОСББ, також із зливовою каналізацією.
«Це була справжня проблема, бо в нас взимку подвір’я перетворювалось на суцільну ковзанку, – каже Оксана Мезенева. – Хочу ще раз подякувати В’ячеславу Шестопалу, тодішньому директору департаменту благоустрою, завдяки якому в 2019 році цю проблему вдалось вирішити. Так само, завдяки зверненню до іншого департаменту – адміністративних послуг, вдалось вирішити ще одне питання. Справа в тому, що в нашому дворі раніше всі магазини розвантажували свою продукцію, після реакції міськради, вони вже почали робити це з боку вулиці».
Крім того, за час існування ОСББ, більшість квартир будинку перевели на індивідуальне опалення.
«Тепер люди можуть виставляти ту температуру, яка їм комфортна, можуть економити, а не відкривати вікна як раніше, бо на одних поверхах спекотно, а на інших – холодно, – розповідає голова правління ОСББ. – Зараз будинок має комплексне опалення, централізовано опалюється близько десяти квартир. Більшість з них – це магазини та аптеки. А я й не наполягаю, аби вони теж переходили на індивідуальне. Мене влаштовує комплексне опалення будинку. Завдяки цьому у нас зараз у підвалі тепло».
Також за останні шість років, вдалось заасфальтувати подвір’я. Біля самого будинку облаштували ігрові зони для дітей, зробили клумби та квіткові габіони. В сараї провели освітлення, побілили їх та пофарбували двері у них. Усі квартири переведені на двофазні лічильники: день/ніч, а в підвалі поміняли запірну арматуру для труб опалення.
«Робота з людьми дуже важлива, адже кожен хоче, щоб йому було краще. Дуже виручає, що є люди, які завжди готові допомогти, якщо щось потрібно зробити і це дуже важливо. Хтось допоможе справою, хтось – порадою».
Сховище облаштовувати ще з 2020 року
В 2020 році, як розповідає Оксана Мезенева, в ОСББ почали облаштовувати підвал.
«Але перш за все потрібно було вирішити питання з вентиляцією. Справа в тому, що ЖЕК свого часу заасфальтував у нас всі «віддушини», то ще в 2017 році це усе довелось пробивати заново, щоб в підвал поступало повітря”,– каже голова об’єднання. – Зверніть увагу на стіни, при вході їх ширина сягає метра. Тут стіни стоять на гранітних глибах. А стеля підвалу – вона зроблена за купольним принципом… Дуже цікавий будинок. Я його дуже люблю. Знаєте, я тут прожила 55 років. Ще є мешканці квартир, які знають мене маленькою дівчинкою. Пам’ятаю, як малою мене мама посилала в підвал по те чи інше, і мені було страшно сюди спускатися. Тому тепер я вирішила, зробити все, щоб нікому не було страшно».
Як розповідає голова ОСББ, вхід у підвал частково був засипаний відсівом, який довелось виносити.
«Коли ми почали той відсів забирати, під ним виявились сходи, а ми й не знали того, – каже голова правління ОСББ, – раніше, щоб спуститися вниз – треба було присідати. Але потрохи ми якось навели лад. Вивезли зайвий грунт, залили підлогу. Сусід з другого під’їзду тоді саме робив у себе підлогу, я дивлюся бетономішалка в дворі стоїть: не потрібно ніде шукати. Я до його хлопців, які робили ремонт, підхожу прошу. Вони виявилися студентами з Будівельного технікуму. Потрохи мені цей підвал і зробили. Хороші хлопці. Потім, коли почалась війна, вони до мене підійшли, кажуть – підемо добровольцями».
В укритті по Коцюбинського, 37 є три входи/виходи, підведена вода, облаштований туалет. Проведене освітлення. В укритті є кімната для дітей, електрочайник та електроплитка, бездротовий Інтернет, запас харчів та медикаментів. На випадок надзвичайної ситуації є буржуйка та генератор.
«Ми подали заяву на участь у програмі компенсації міською радою по компенсації 50% від вартості придбаного нами генератора, то за ці кошти хочемо відремонтувати електрощитові у сьомому та восьмому під”їздах, – розповідає голова правління ОСББ. – Взагалі, у нас ще багато планів: хочемо зробити хоча б косметичний ремонт у під”їздах, стіл на вулиці поставити, ще нові клумби облаштувати, щось ще для дітей зробити дуже хочу, поставити вхідну хвіртку на чіп, розширити укриття…».
Укриття, яке знадобилось
Взагалі, про укриття по Коцюбинського, 37 кажуть, що це укриття, яке вже пройшло перевірку в реальній ситуації.
«Воно в нас було відкрите з самого початку війни. Коли почалась повномасштабна війна, тут одна мама з дитиною навіть ночували, – каже Оксана Мезенева. – 14 липня, коли був обстріл, я працювала за комп’ютером біля вікна… Вибуховою хвилею мене відкинуло на підлогу, а потім туди, де я сиділа, впала віконна рама, ще мені пощастило, що вікно було зятягнуте плівкою. Я її просто полінувалась зняти після зими. Завдяки цьому на мене не попадало скло. Мій чотирирічний онук у цей час в іншій кімнаті дивився на підлозі на коврику мультики, а дочка – спала після нічної зміни. Біля онука впала іграшка-качалка у вигляді слоненяти, і скло потрапило на ту іграшку, не зачепивши хлопчика. Дочка бере онука, і ми, як були, – усі біжимо у підвал, бо ж не відомо, що буде далі. А на третьому поверсі на сходи попадали рами та перила. Я це все давай піднімати. Спускаємось у підвал, а там вже багато людей. Загалом більше 40, напевно, було. Вхідну хвіртку відкрили тоді, тож люди бачили, що сюди бігли, то і собі йшли. Це було дуже важко пережити. Були люди, в яких рідні в цей час були на площі… Літо, а нас усіх трусить. Я поставила чайник. Знадобився корвалол, теплі речі. Добре, що на підлозі був коврик, щоб діти могли перебувати десь. Ми просиділи так три години. Потім вже почали виходити по-трохи. Треба було щось робити, адже завтра у дворі будуть ходити діти. Треба було це все прибирати. В нас такий уламок у дворі був – у людський зріст, то його військові забрали. В будинку повилітали вікна. Я ті вікна тільки нещодавно саме відреставрувала. Вони і місяця не простояли. Але то таке. Дах дуже сильно було пошкоджено. То, дякувати міській раді та міжнародним організаціям, нам поміняли і вікна, і дах, самотужки ми того б не зробили».