Ізюм, Миколаїв, Херсон, Бахмут, Слов’янськ, Краматорськ, Лиман – міста півдня та сходу України, куди практично щотижня виїжджає вінничанин Дмитро Павлов на волонтерських засадах. Чоловік разом зі своєю командою везуть з собою гуманітарну допомогу як для цивільного населення, так і для військових, ризикуючи власним життям.
“Це не ігри, а серйозні речі. Кожен виїзд ми повністю “запаковані” – каски, бронежилети. Поруч зі мною завжди ті люди, яким можна довіряти, ми разом пройшли різні ситуації”, — отак коротко, але досить змістовно розповідає Дмитро про “подорожі” до військових.
Волонтерити Дмитро почав задовго до повномасштабного вторгнення. Разом з друзями він допомагав дитячим будинкам та закладам для літніх людей. А справою життя були косплеї – чоловік створював унікальні костюми відомих кіногероїв – Бамблбі, Хижака, Срібного Самурая та брав участь у тематичних фестивалях. Втім, творчість відклав “на потім”, до Перемоги.
З початку повномасштабного вторгнення чоловік чергував на блокпостах при в’їзді у Вінницю, а також патрулював з правоохоронцями місто – слідкували за дотриманням громадського порядку. Першим бойовим хрещенням став виїзд у столицю, де на початку березня минулого року була доволі складна ситуація.
“Коли ми стояли на блокпосту, люди масово приносили туди гуманітарку — одяг, продукти харчування, павербанки тощо. На той час була досить критична ситуація в Києві і перша наша поїздка була саме в столицю. Допомогу ми передали нашим друзям у гуманітарний пункт. А потім почали їздити до друзів, які зараз служать у Збройних Силах України. Були в усіх найгарячіших точках, на деокупованих територіях в тому числі – старалися їхати туди, де була необхідна допомога “тут і зараз”. В Ізюмі, наприклад, ми були вже на другий день після звільнення від окупації. Туди було важко їхати — підірвані мости, замінована територія”, — згадує Дмитро.
Для наших військових волонтер спільно з друзями збирає все необхідне, виходячи з їх потреб: автомобілі, амуніція, спецобладнання, провізія. І, до речі, до гуманітарної місії Дмитро Павлов долучає й іноземців.
“Добре, що маємо багато друзів та знайомих, які допомагають знаходити та закривати потреби. Таким чином, забезпечуємо наших воїнів. В мене також є можливість возити гуманітарну допомогу з Данії – тричі я там був, привозив продукти, одяг для цивільних, засоби гігієни, медичні засоби, спальні мішки тощо. Під час першого візиту познайомився з місцевим депутатом, в колаборації з яким вдалося організувати благодійний концерт, — згадує волонтер. — Під час виступу розповів, хто я і чим займаюся, показав відео з наших поїздок у зону бойових дій, як ми передаємо з рук в руки допомогу як цивільним, так і військовим. Під час концерту вдалося зібрати чималу суму грошей і ми придбали бус для наших бійців, повністю його укомплектували. Машина досі на ходу, нею кермує наш вінничанин і виконує всі бойові завдання”.
Дмитро Павлов зізнається, що поїздки у зону бойових дій дуже різняться між собою. Спільним лишається розруха, яку лишає за собою “рускій мір”.
“У Бахмуті я був вражений кількістю вибухів, які лунали. Не було 15 секунд перерви навіть між вибухами ракет. А в Ізюмі після деокупації мене вразили діти – вони раділи шматку хліба так, наче це був шоколад. Це страшно. Волонтерство для мене – це громадянська позиція. Якщо я можу чимось допомогти нашим хлопцям в пікселі, нашим цивільним – я зроблю це. Якщо люди не хочуть пережити весь той жах окупації та постійних обстрілів, потрібно підтримувати українських військових. Ми не маємо права на втому. Закликаю всіх у тилу допомагати нашим захисникам щодня. Разом ми зможемо здолати це зло!”, — переконаний Дмитро Павлов.