У травні цього року виконком міської ради схвалив рішення, яке зобов’язує організацію, що здійснює будівництво по вул. Стрілецькій,23, провести шурфування ґрунту та, у разі необхідності, виконати пошуково-ексгумаційні роботи https://cutt.ly/ZfTXFbz. Земельна ділянка, де передбачалась забудова, належить Міністерству оборони України. Наразі тут проводять шурфування.
Дослідники припускають, що це може бути місцем масового захоронення військових, які померли від тифу. Наразі розкопки проводять представники меморіально-пошукового центру «Доля» Львівської обласної ради. Вони уже виявили рештки 20 військових.
Центр історії Вінниці з 2017 року збирав матеріали та свідчення про ці поховання, проводив перемовини зі спеціалістами Львівського Меморіально-пошукового центру «Доля» щодо проведення археологічних пошукових робіт на території колишнього цвинтаря. Саме фахівці цього центру мають досвід виявлення, ексгумації, ідентифікації і перепоховання останків масових захоронень. Їх і залучили до проведення робіт.
«Локалізовані військові поховання існували у Вінниці на Замості, Старому місті. Цей військовий цвинтар на мапі нанесений прямокутником. Він став найбільш затребуваний восени-взимку 1919-1920 року. Тоді епідемія тифу викосила українське військо і зробила його недієздатним. Ми маємо приблизні цифри – це майже 9000 хворих на тиф, 90% з них загинули. Ймовірно, ця ділянка стала основним місцем масового захоронення жертв епідемії, адже військовий шпиталь, що розміщувався у стінах військових казарм, був найбільшим у Вінниці. На початку 1920 р. тут було облаштовано біля 1000 ліжок для лікування хірургічних, соматичних та інфекційних хвороб. На кладовищі поблизу хоронили вояків Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки. Зі спогадів вояків можна зробити висновок, що могили були, як індивідуальними, так і масовими. Поховання почали занепадати ще з перших десятиліть радянської влади. У 1970-х робітники 45-го заводу під час земляних робіт неодноразово натрапляли на кістки, пов’язуючи їх з Другою світовою війною», – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.
