До редакції надходить тисячі дзвінків і листів, у яких читачі діляться враженнями від дій нової влади і кандидатів у депутати, їхніх штабів. Ось один із них.
– Сиджу я на лавочці, бо вже пенсіонерка давно, мої руки і ноги відпрацювали. А очі вже багато чого бачили на своєму віку. Але такого!! Вибори «в розгарі». Щоденно від кандидатів «манна з неба падає»… Прострочена, списана, гуманітарна – то вже потім. Зараз – ажіотаж! Ось побігли односельчани – аж ноги збивають – бо привезли безплатні піци від одного нардепа.
А позавчора в моєї сусідки у воді більше десятка вилуплених курчат від квочки потонуло,.. бо вистояла в черзі за куркою – роздавали від ще одного кандидата у нардепи.
Ну і що з того, що з тих втоплених курчат виросли б здорові власні кури, а взяла курку, антибіотиками «наколоту»: халява – магічне слово!
Далі наші люди тих курей стали пекти, молодь — на пікніках! Мати рідна – смороду на все село. Не куркою пахне, а чортом! Коли це читаю в газетах: ті кури списані були… Тому й почали роздавати за голоси на окрузі. Через тиждень сусідку чимось обсипало – прищі по всьому тілу. Алергія чи що? Пішла до лікаря, а той виписав ліків на 200 грн. На базарі у бабок купила б дві домашніх курки – була б здорова!
Хапали і піцу – по дві, три коробки, хто скільки встиг. Бігли всі – від старого до малого. Обіцяли сердечному нардепу проголосувати тільки за нього. Тиждень хазяйки забули, що таке варити борщ, бо ж у хаті дармової піци – завались. Їли самі, дітей пригощали.
А після, вибачте, срачка покотом. Бо ж хто дармову піцу якісну буде давати – така сама, списана на складах супермаркетів кандидатів у нардепи чи їхніх босів. У багатодітної матері на нашій вулиці взагалі трьох дітей прокапували у медпункті, але не зізналась, що це від подарованої «за голос» піци…
Не пройшло і два дні – знову десант.
– Ганю, йди до клубу, там від нардепа окуляри привезли, — кричить мені сусідка через город.
– Пенсійне брати?
– Яке пенсійне, – кричить вона, не розуміючи мого гумору, – дають усім.
– А які: мінусові чи плюсові? – жартуючи запитую.
– А яка різниця: головне — на халяву… — кричить вона.
Далі вже з окулярами повз мене чимчикують всі – навіть школярі і відомі місцеві алкаші. Вже ввечері пробують виміняти їх на стакан самогонки в місцевих розливайках.
– Якщо мінус три – то вали, – не витримує навіть Ганя, що бадяжить брагу. — Бо це та гуманітарка від нардепа…
Коли стемніло, по хатах йдуть представники місцевого фермера.
– Носять подарунки – але це вже по «сітці»: нас минули, бо ми не дали гарантії, що проголосуємо, — пояснює Оля, сусідка.
– По якій сітці? Ну, не тій же, що бараболі зберігаємо. Це така група людей, яку таємно поєднали, загітували під гарантії – «птічку» мають людям кандидата показати в бюлетені. І це лише початок. Кажуть, ще торбу під самі вибори підкинуть…
– А нам чого ні? – мало не плаче Оля, показуючи свої руки, які покрутилило від видоєних десятками років корів.
– Олю, схаменися, ти що, тих соєвих цукерок не бачила? Вони ж всі пліснявою покриті – списані вони по сроку годності, — схаменає її інша сусідка Тоня із нашого кутка. Вчителька, яка категорично проти цих усіх подачок. Але таких далеко не більшість.
Я вже тут значусь, як і вона — «ідейна», іншими словами, не така, як усі. Тому місцеві агітатори мою хату обминають.
Останній, хто ходив, заїжджі від ще одного кандидата із «короваями», спеченими у його пекарні. Але прямо скажу: черствуваті – схоже, повернули із магазинів…
– І які це короваї — звичайні калачі, — видворяє їх за хвіртку вже прикуплена іншим кандидатом односельчанка Валя…
– Чуєш, що у нас на селі робиться, якийсь повальний сказ, – не витримавши, телефоную до сестри. Вона у іншому районі живе.
– Катю, думаєш, лиш у вас так – і у нас те саме. Все село тортами, подарованими від кандидата у нардепи, об’їлось. Як згадаю ці запахи кремів, розплавлених сонцем на все село – вік вернутиме, – каже мені сестра Ніна. І вона ідейна!
Я 35 років пропрацювала у школі. Педагоги області в переважній більшості добре один одного знають. Тому скоро «наше радіо» доповіло, що названі «стратегічні товари» підкупу виборців заслані в усі райони і на округи.
Завдання серйозне – володарі курей, супермаркетів, тортових фабрик і гуманітарки мають провести групи своїх кандидатів, щоб там лобіювати для себе мільярдні дотації у бюджеті. По-простому – вкрасти завтра мільйони і мільярди у тих, кого сьогодні, як лоха, розвели на ту курку, піцу чи торт.. Тому такий наплив цих подарунків. «Бійтесь данайців, які приносять дари», — сказано навіть у Біблії. Але хто її читає?! Як і програми та біографії кандидатів. Думає і аналізує. Мізки жара забила… А очі пелена «манни з неба» протермінованих подарунків! Халява – яке величне, виявляється, це слово…
А якби сюди ось так зайшов Путін і набрав ось таких рабів-кандидатів, і роздавав ще щось дорожче – по наших селах і містах? Що, так само продалися б?
Я у відчаї ставлю собі це риторичне запитання і притуляю до грудей портрет свого онука, який загинув під Дебальцевом, захищаючи незалежність України. Він віддав найдорожче за нас і Україну – життя. А ви за піцу, курку, окуляри, торт готові її продати?
То, може, краще продати власних дітей на органи? Дорожче дадуть!
Люди, схаменіться!
З повагою до газети,
Ольга Свиридюк,
вчитель-пенсіонер