Без Першотравневої, Жовтневої, Покришкіна, Гагаріна, Мічуріна та Ватутіна. Натомість з Покровською, Героїв України, Генерала Шаповала, Монастирською, Івана Богуна, Івана Луса та іншими. У Вінницько-Хутірському старостинському окрузі погодили перейменування 18 топонімів.
«На даний час, усі пропозиції Вінницько-Хутірського округу, які були сформовані за результатами громадських консультацій, підтримані Радою з питань історії, культурної спадщини та топоніміки Вінницької міської територіальної громади, — розповідає староста округу Владислав Кривешко. — Далі, відповідні рішення мають прийняти виконавчий комітет та депутати міської ради».
За словами старости, якщо депутатський корпус підтримає таке перейменування, то на території Вінницько-Хутірського округу, не залишиться жодної назви вулиці, яка б нагадувала про радянське минуле.
«Люди з нетерпінням чекали цього, постійно запитували, самі пропонували варіанти зміни назв. Наприклад, саме мешканці запропонували варіант по перейменуванню вулиці Пушкіна», — розповідає Владислав Кривешко.
Цікава історія, як зазначає староста округу, трапилась і з пошуком нової назви для вулиці Ватутіна. Спочатку її пропонували назвати вулицею Соборності, але в останній момент, за результатами голосування, більшістю голосів було підтримано варіант зміни її назви на Покровська.
Як зазначає староста Вінницько-Хутірського округу Владислав Кривешко, після затвердження нових назв вулиць, людям не потрібно вносити зміни в документи, адже всі зміни вносяться у відповідний реєстр автоматично. Аби не виникало плутанини, у електронному реєстрі поряд з новими назвами будуть вказані старі топоніми.
«Якщо комусь з мешканців буде потрібно, ми замовимо в міській раді копії рішень», — додає Владислав Кривешко.
Довідка
Таким чином, до перейменування у Вінницько-Хутірському окрузі пропонуються наступні топоніми:
Вінницькі Хутори
Вулиця Ватутіна — пропонується її перейменування на вулицю Покровську. Провулок, 1-й та 2-й провулки Ватутіна – на провулок, 1-й та 2-й провулки Покровські. Це колективна пропозиція мешканців Вінницьких Хуторів, яка стала конкурентом варіанту «вул. Соборності», та перемогла за результатами фінального етапу громадських консультацій. Перейменування пропонується на честь храму Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ.
Вулиця Покришкіна має стати вулицею Генерала Шаповала. Провулок та 1-й провулок Покришкіна — провулок та 1-й провулок Генерала Шаповала. Таке звернення сім‘ї Шаповал було підтримане Головним управлінням розвідки МОУ та місцевими депутатами різних рівнів.
Герой України Шаповал Максим Михайлович — уродженець Вінницьких Хуторів, зростав у родині військового льотчика. Після закінчення школи обрав професію військового, як його батько й дід, закінчив Військовий інститут Національного технічного університету України та розпочав службу у військових частинах розвідки. За час служби брав участь у миротворчих операціях. Очолював спеціальний резерв Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Був учасником найбільш важких боїв 2014–2015 років. У травні 2014 року він командував групою, яка звільняла Донецький аеропорт, та був першим із тих мужніх та сильних духом воїнів, яких навіть ворог, вражений їх безстрашністю та стійкістю, назвав «кіборгами». Максим Шаповал зробив вагомий особистий внесок у документування злочинної присутності збройних сил країни-агресора на території нашої держави.
Полковник Максим Шаповал трагічно загинув 27 червня 2017 року внаслідок зухвалого терористичного акту, спланованого російськими спецслужбами. Указом Президента України від 30 червня 2017 року № 169/2017 полковнику Шаповалу Максиму Михайловичу присвоєно військове звання генерал-майора (посмертно). Указом Президента України від 7 вересня 2017 року № 264/2017 генерал-майору Шаповалу Максиму Михайловичу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
Вулиця Жовтнева — пропонується перейменувати на вулицю Героїв України. Пропозиція старости Вінницько-Хутірського старостинського округу — задля увіковічення пам‘яті про честь, відвагу, гідність та самопожертву живих і загиблих Героїв, військових та правоохоронних органів, які ціною власного життя врятували Україну від окупанта.
Вулиця Гагаріна має стати вулицею Монастирською. Пропозиція КЗ «Музей Вінниці» та провідних істориків Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки Вінницької міської територіальної громади. Вулиця Гагаріна слугувала під”їзною дорогою до монастиря св. Георгія Великомученика у Вінницьких Хуторах.
Обитель є правонаступницею православного монастиря Вознесіння Господнього (1616) у середмісті Вінниці. Ним опікувалась українська шляхта, козаки та міщани, відкривши при ньому у 1632 році за підтримки київського митрополита Петра Могили колегіум. Монахи монастиря брали участь у обороні Вінниці 1651 року під проводом полковника Івана Богуна.
Через політичні причини монастир став унійним (греко-католицьким): його перенесли із середмістя на Великі (Старі) Хутори, заснувавши там у 1726 році обитель св. Георгія Великомученика. У 1751 році монастир ліквідовано, а церква Георгія стала парафіяльною. У 1782 р. громада налічувала 180 садиб та близько 800 мешканців Хуторів. Наприкінці літа 1794 року парафія переведена на синодальне православ’я. Храм було знищено у роки «хрущовської» антирелігійної кампанії.
Вулиця Першотравнева стане вулицею Захарка Сича. Пропозиція КЗ «Музей Вінниці» та провідних істориків Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки Вінницької міської територіальної громади.
Міщанин, який згідно давньої міської легенди, відстояв для Вінниці вольності для міщан і основи самоврядування у 1780 році — проживав у Вінницьких Хуторах. На середину XVIII ст. міське самоврядування майже завмерло, а старостинський уряд відібрав земельні й торгово-промислові права. Ініціаторами боротьби за міські права виступили представники старовинних українських міщанських родів, які уклали угоду з єврейською громадою про координацію дій задля відновлення самоврядування. Судовий процес тривав 11 років та завершився перемогою городян. Великих зусиль для цієї перемоги доклав наш земляк — Захарко Сич.
Вулиця Мічуріна має бути перейменована на вулицю Левка Симиренка. Пропозиція висунута мешканцями вулиці. Левко́ Платонович Симире́нко — український помолог і плодовод. Дослідив та вивів різні сорти плодових рослин, зокрема яблук та груш. Трагічно загинув від рук чекістів.
Вулиця Пушкіна – пропонується перейменувати на вулицю Квітки Цісик. Пропозиція мешканців. Квітослава-Орися Цісик (Квітка Цісик) — американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна та блюзова співачка, популяризаторка України та нашої культури.
Вулиця Суворова має стати вулицею Всеволода Нестайка. Пропозиція мешканців вулиці. Все́волод Зінов́ійович Неста́йко — письменник, класик сучасної української дитячої літератури. Аргументом при наданні пропозиції стало твердження: «У Вінницьких Хуторах дбають про наших дітей!».
Вулиця Вінниченко – має стати вулицею Володимира Винниченка. Виправлення помилки зробленої колишнім органом місцевого самоврядування у Вінницьких Хуторах, шляхом невірної транслітерації прізвища.
Писарівка
Вулиця Гагаріна стане вулицею Івана Богуна. Пропозиція висунута мешканцями Писарівки та підтримана КЗ «Музей Вінниці». За наслідками Зборівської угоди міщани Вінниці були колегіально амністовані і поновлені у правах і вольностях королем Яном Казимиром. Але попри пересторогу польського монарха “не вдаватись до бунтів” під загрозою втрати Магдебурзького права, городяни й надалі приймали активну участь у війні, а місто мало статус адміністративно-територіального осередку Вінницького (Кальницького) полку.
Очолював його полковник Іван Богун — молодий амбітний керівник, який щонайменше із лютого 1649 р. контролював неспокійне прикордоння Східного Поділля, ведучи дипломатичні ігри з польською адміністрацією задля збереження перемир”я та укріплюючи тим самим полковницьку владу та власний авторитет.
Ймовірно, що він походив із давнього роду православних шляхтичів Федоровичів, мав власний герб, але ще до початку Хмельниччини перебуваючи у Дикому Полі в околицях Північного Дінця, отримав від козацьких побратимів прізвище «Богун», яке згодом широко використовував.
Щітки
Вулиця Першотравнева — проопнується перейменувати на вулицю Івана Луса. Пропозиція члена команди проєкту «Ми Дивовижні!» та мешканця Щіток, Дмитра Власюка, підтримана КЗ «Музей Вінниці» та провідними істориками Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки Вінницької міської територіальної громади.
Лус Іван Петрович — український патріот, латиш за національністю. Під час війни за незалежність Латвії (1918 р.), опинився на теренах Поділля. Працював в Браїлівському монастирі, де він стежив за роботою дерев’яного млина. Також працював бухгалтером Вінницької МТС.
Доля занесла його до села Щітки, де й пройшла більша й найважливіша частина його життя. Тут він працював у Щітецькій СОШ І-ІІ ст. (нині Щітецький ліцей). Познайомився з своєю майбутньою дружиною, яка народила йому дитину.
У селі, як і на території всієї України йшла політика радянізації суспільства з чим ніяк не міг змиритись Іван Петрович, але нічого з цим вдіяти не міг. Перейти до дій він зміг тільки в період політики коренізації (українізації) (20-ті роки ХХ ст.).
У 1928 р. Іван Петрович організовує Щітко-Тененське культурно-освітнє об’єднання «Просвіта» та стає його керівником і натхненником. Проте, чутки про «українського патріота з Латвії» долетіли й до радянської номенклатури й Іван Петрович потрапив під хвилю репресій «Великого терору» (1937-1938 рр.)
Арешт відбувся 23.12.1937 рр. за 54-2 статтею, 11 КК УРСР (контрреволюційна діяльність (зрада Батьківщини). За постановою Трійки УНКВС Вінницької області від 29 грудня 1937 року, розстріляний 14 січня 1938 року. Реабілітований в роки «відлиги».
Раніше, у Вінницьких Хуторах уже була перейменована вулиця Терешкової. Тепер вулиця носить ім’я на честь уродженки Вінницьких Хуторів — Тетяни Кошиць. Вона відома завдяки своїй громадській діяльності, зокрема, щодо популяризації всесвітньо відомої мелодії «Щедрик» за кордоном