Побратими спокійно довіряли йому свої життя, знали – не підведе
Сергій Дубчак воював у складі 65-ї окремої механізованої бригади (в/ч А7013). У гранатометному взводі був незамінним водієм: евакуйовував поранених, підвозив бійців на позиції тощо. Побратими спокійно довіряли йому свої життя, знали – не підведе. Разом із ними вінничанин бив рашистів на Запорізькому напрямку з весни минулого року. Пішов на війну за покликом серця, інакше не міг. Спідометр його автівки налічував сотні кілометрів фронтових доріг. Та, на жаль, життєвий шлях самого Сергія трагічно обірвався. Це сталося у бою поблизу села Роботине 27 жовтня. Йому було лише 48 років…
«Сергій був єдиним, хто безстрашно їхав у найпекельніші точки. Туди, куди більше ніхто не міг дістатися. Хлопці навіть говорили, якщо він поїде, то й вони разом із ним. Цінували його за надійне плече, за яким були як за камінною стіною, – розповідає дружина полеглого Героя Ольга Олексіївна. – А мене з донькою та батьків запевняв: «Поки ми там стоїмо – спіть спокійно». Казав, це все заради нас, усіх вінничан та українців…»
За самовідданість, проявлені при виконанні військового обов’язку та бойові заслуги, Сергій Дубчак був нагороджений: Хрестом Українського козацтва, почесним нагрудним знаком Начальника Генштабу «За досягнення у військовій службі», нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій», численними грамотами та подяками.
Втім, у мирний час Сергій Дубчак зовсім не був войовничим. Народився 4 січня 1975 року у Вінниці. Навчався у 22-й школі, після якої здобув фах автомеханіка у Вінницькому – тоді ще політехнічному технікумі. Але більшість свого життя присвятив виготовленню меблів, був приватним підприємцем.
«Сергій захоплювався своєю роботою. Любив створювати красиві та зручні речі, які подобалися людям. Нікому не відмовляв у допомозі, завжди приходив першим у важку хвилину. А щодо сміливості, то вона була у нього в крові у, можна сказати, крайньому вимірі. Це він і довів на полі бою…» – розповіла дружина Захисника.
Церемонія прощання із Сергієм Дубчаком розпочнеться о 9:00 год живим коридором до будинку за адресою: 2-й пров. Г. Танцюри, 10А.
Поховають воїна об 11:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Воював за майбутнє нашої країни із 24 лютого 2022 року
Денис Куклінський був серед тих, хто вже у перший день великого російського вторгнення рушили до центру комплектування військ. Його новою родиною стала 59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка. З нею пройшов із боями від Миколаївського до Донецького напрямку. Сюди ж повернувся після важкого поранення та продовжив боротися з агресорами. За проявлену мужність і успішне виконання військових завдань був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест». Серце воїна зупинилося за трагічних обставин 1 листопада цього року. Йому навічно залишилося 29 років…
Денис Куклінський народився 9 жовтня 1994 року у Вінниці, де його першою альма-матер стала 35 школа. А за професійною освітою подався до Вінницького кооперативного коледжу. Працював у фармацевтичній компанії. Створив сім’ю та разом із коханою плекав маленького синочка.
«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Денис відразу вирішив, що піде боронити рідну землю від ворога. Передусім заради нашої дитини, а також задля майбутнього країни – мирного та квітучого, – розповідає дружина Захисника Вікторія Володимирівна. – Він був щирим та добрим,
справжнім та відданим…»
Церемонія прощання із Денисом Куклінським відбудеться у поминальній залі за адресою: вул. Генерала Арабея, 1. Початок о 12:00 год.
Поховають воїна о 13:00 на Алеї слави Сабарівського кладовища.
Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам‘ять та слава Героям!