Громадський транспорт Вінниці щодня забезпечує перевезення тисяч пасажирів. Водночас підприємство стикається з нестачею водіїв.
З початку повномасштабного вторгнення частина працівників Вінницької транспортної компанії мобілізована до Збройних Сил України, є втрати серед колективу. Наразі підприємство потребує нових кадрів для стабільної роботи міського транспорту.
«З перших днів війни частина наших працівників стала на захист країни. Це водії, які роками працювали на маршрутах, яких добре знали пасажири. На жаль, маємо і втрати… Кожен водій на підприємстві – це свій маршрут і десятки рейсів щодня. Це люди, які забезпечують стабільну роботу транспорту. Сьогодні ми звертаємося до тих, хто готовий опанувати професію водія. Підприємство забезпечує навчання, стажування, офіційне працевлаштування та соціальні гарантії. Нам потрібні відповідальні люди, які усвідомлюють важливість цієї роботи. Місто щодня потребує транспорту і людей за кермом», – зазначає директор Вінницької транспортної компанії Олександр Нечаєв.
Серед тих, хто нині працює на маршрутах, – Наталі Овчар. Водійка тролейбуса, матуся, жінка, яка двічі починала життя заново і щоразу поверталася до керма. Вона змінила кілька міст, але не змінила професію.
«Мій тато військовий, мама вчителька. Від батьків я запозичила любов до дороги й транспорту і вміння працювати з людьми. У рідному Луганську працювала водійкою тролейбуса. А потім прийшла війна… Обстріли, евакуація, хвороба доньки, переїзди з міста в місто. Одеса, Київ. Робота – щоб було за що лікувати дитину», – розповідає Наталія.
Саме тоді цей вид громадського транспорту став для жінки дечим більше, ніж просто тролейбус.
«Мій маленький світ. Якщо вкладаєш у машину час, увагу, душу –вона віддячує. Їде, не ламається, дає можливість працювати», – каже вона.
З початком повномасштабного вторгнення родина знову була змушена шукати безпечніше місце. Так вони опинилися у Вінниці. Тут вона продовжила працювати за фахом.
«Я змінила місто, але не змінила ставлення до тролейбуса. Для мене це затишок, який я втратила в Луганську. Нині маю любов до своєї професії. І підтримку колективу, яка допомогла вистояти», – каже Наталія.
Вона додає: завдяки підтримці керівництва та профспілкового комітету підприємства має змогу разом із донькою відвідувати вистави, їздити на екскурсії, долучатися до міських заходів. Для родини, яка пережила втрату дому, такі моменти – це відчуття нормального життя і дитинства.
Коли в пані Наталії був день народження, вона прикрасила салон свого «VinLine» кульками і пригощала маленьких пасажирів цукерками на кінцевих зупинках. Каже, хотілося поділитися настроєм.
Сьогодні таких історій на підприємстві чимало. Але водночас десятки працівників нині боронять країну на фронті. Через мобілізацію колектив суттєво зменшився, а навантаження на тих, хто залишився, зростає.
У транспортній компанії готові навчати нових працівників: забезпечують підготовку, стажування, офіційне працевлаштування та соціальні гарантії. Професію можна опанувати з нуля.
Джерело – новини ВМР