Щоб українці знову не наступили на старі граблі

“На жаль, люди, про яких тут йтиметься, через лінощі або інтелектуальну специфіку, не прочитають, а якщо й так, то не зрозуміють суті. Проте, є й ті, котрі ще вагаються, і саме на них, це розраховано.

Так вже склалося, що український народ, принаймні значна його частина, має улюблені «граблі», та періодично на них наступає, з надією, що цього ж разу не вдарять. Але… За прикладами далеко йти не треба. В 2010 році всім поперек горла стояв «нікудишній президент Ющенко», і на зло йому вибрали ЯнукОвоча. В що вся ця історія вилилась, всі українці в тій чи іншій мірі відчули, або й досі відчувають на собі. Здавалося б, це мало хоч чомусь нас навчити, але нога впевнено рухається назустріч граблям, хоча гуля від попереднього разу досі не зійшла.


Не берусь стверджувати, що люди, котрі вирішили голосувати за одне «нове обличчя» в політиці, це 100% ті ж самі, що голосували за легітимного, але між ними проглядається явно розумова і моральна спорідненість. Спробуємо прокласифікувати цих осіб. Одразу зауважу, що це суто моя особиста думка, і нікого не хочу образити.

1) Вічні критики – люди, які завжди знайдуть чим дорікнути і байдуже, що ти вже зробив. Їм просто треба когось хейтити. В цих умовах владу, адже самі вони не повинні робити своє особисте життя, тим більше, життя країни кращим. Це повинна за них зробити влада. Ці ж люди будуть і далі виростати п’ятою точкою в дивани і займатися критиканством, в надії, що краще життя от-от впаде їм на голову.

2) Люди з різними формами розумової відсталості. Серед них є багато випускників вишів, навіть з червоними дипломами, але це більше говорить про якість нашої освіти. Бо в жодному універі не навчать користуватися мозком, це ти мусиш зробити сам. Вони, на жаль, не зуміли. Ці освічені персонажі не компетентні в економіці, політиці, юриспруденції і т.д. Їх світогляд формує телевізор, фейк-ньюз і подібні інформаційні смітники. Критичне (чи хоча б якесь мислення) в них відсутнє. І якщо вже він вирішив вибити двері з ноги, ти ніяк йому не поясниш, що вони відкриваються на себе.

3) Реваншисти/5 колона/«мишебратья». З цими і так все зрозуміло. Єдина мета їх життя – робити все на зло цій владі та цій державі.

4) Пройдисвіти – люди, які прагнуть на хвилі зміни влади щось собі урвати. І їм байдуже, що ця зміна найімовірніше приведе до краху державної системи, або й держави в цілому.

5) Зрадофіли. Тут теж все просто. Вони готові змішати людину з лайном через найменший промах, не розібравшись, і не дивлячись на попередні досягнення. Їх легко ідентифікувати за частим вживання у політичному контексті слів шоколад/цукерки, а також свинарчуки, мародер, барига, заробляє на війні і т.д. Жодних аргументів не наводять і не приймають.

6) Інфанти, тобто, ті, хто взагалі не чув про такі поняття як відповідальність та наслідки. Ці люди і кошеня до зграї бійцівських псів кинули б, аби подивитися, що з цього вийде, і тупо поржати.

7) Поза категоріями. Рідкісні винятки, мотивів і логіки яких, я так і не зрозумів.

Тож, якщо Ви вважаєте себе homosapiens не лише за видовою приналежність, але й за суттю, то спробуйте відповісти на такі питання. Чи може людина, котра все свідоме життя насміхалась над своїм народом, країною, а в найскладніший момент над порушеннямм її територіальної цілісності, раптово стати державником і захотіти змінити щось на краще? Чи стане мародер, який розкрадає країну вкладати сотні мільйонів власних коштів у розбудову її обороноздатності? Чому навіть бухгалтером на задрипаній фірмі не може стати людина без досвіду та елементарних знань, а президентом країни в стані неоголошеної війни ,може? Яким чином здійснить економічний і військово-політичний прорив той, хто навіть на здачі аналізів зганьбився? Ви вже забули 2014, коли ніхто не знав, що буде завтра, і чи залишиться наша країна взагалі? Чи не думаєте, що зовсім скоро ілюзорна безпека може розсипатися, і все це повториться?

В мене все. Якщо хоч одна людина після цього зробить вибір на користь здорового глузду, значить цей день прожито не даремно.

P.S. Автор один з тих 46%, що в 2014 голосували не за чинного головнокомандувача, і дуже цим пишався, а зараз мені соромно.

Михайло Буздиган