Юлія бачила через вікно як летіла ракета. Жінка згадує, що якщо б цю смертоносну зброю не збили наші ПВО, їй навряд чи вдалося б вижити. Зараз Юлія з 11-річною донькою у Вінниці. Ще в дорозі вона переглянула перелік Центрів з розміщення ВПО. Жінка згадує, що коли приїхала до гуртожитку, була приємно вражена тим, як її зустріли вінничани. Жінка окремо дякує за посмішки на обличчях діток, адже, як зазначає вона, у Вінниці для них дозвілля організовано на високому рівні.
«Мій ранок 24 лютого почався з дзвінка від старшої доньки, яка тремтячим голосом повідомила про вибухи, які пролунали у Харкові. Я одразу сказала, щоб до нас вона не їхала, адже у нас вже роками неспокійно», – розповідає мама-переселенка двох діток зі Слов’янська Юлія.
До середини березня родина залишалася в Слов’янську. Проте, після того, як з вікна побачили ракету, яку збила наша ПВО – вирішили тікати. Жінка зізнається, що якби ракету не збили, то навряд їй вдалося б вижити.
«У мене є ще одна донька, якій нещодавно виповнилось 11 років, тому ми більше не могли сидіти у підвалах та чути вибухи. Ми не знали, куди тікати. Потім згадали, що у чоловіка живе знайомий у Вінниці, тому вирішили їхати сюди. Він скинув нам перелік Центрів з розміщення ВПО і ми почали свою дорогу до міста», – розповіла Юлія.
Жінка розповіла, що коли приїхали до гуртожитку, в якому до сьогодні проживає родина, то були сильно вражені такій теплій зустрічі вінничанами.
«Поки ми не знаємо, коли зможемо повернутись до рідного дому – нещодавно я з чоловіком їздила у Слов’янськ по речі, і після побаченого вирішили залишатись у Вінниці, – говорить Юлія. – Доля так розпорядилась, що я ніколи раніше не була у Вінниці. Але зараз я безмежно вдячна за прихисток, який ми отримали тут. Окремо хочу подякувати за посмішки на обличчях наших діток, адже організація дозвілля для них на високому рівні. Щира дяка за розуміння та підтримку, вінничани ви найкращі».