Що повстала проти російсько-більшовицьких загарбників за незалежну Україну під проводом видатного борця за волю українського народу – Семена Ільницького.
Але тут, в Ямпільському районі, і натяку не було на це. Більше того – влада дала мені ось цю, що на фото, відповідь. Мовляв – на та й застрілься нею, а ми тут, що хочемо – те й витворяємо, бо це наш район був, є і буде. І таки витворяють… Політичні нащадки російсько-більшовицьких окупантів, їх найманців – “славних пращурів великих – правнуки погані”..
До сторіччя Семена Ільницького вони знищили геть під корінь хату-музей Семена Ільницького в Довжку, поглумилися там над пам’ятником козакам Ямпільської Республіки. Поліція кримінальну справу злочинно не порушила. А автор пам’ятника – Микола Крижанівський їм охоче простив наругу над своїми авторськими правами – не потягнув до суду… І досі по всьому району немає ні найменшої згадки про ті героїчні часи, які так співзвучні з теперішньою боротьбою українського народу в тилу і на фронті.
До початку Другої світової тут, на Ямпільщині, де вирувало у 19-21 роках масове повстання, радянська репресивна машина встигла знищити, як кажуть, до десятого коліна всі залишки, всю пам’ять про ті героїчні події. І як тріумф своєї перемоги над Ямпільчанами провела першу хвилю так званого Ямпільського бурякового почину. Тут ніякої економіки не було, тут була чиста московсько-сталінська політика, спроба переробити свідомість населення з ненависті на любов до окупантів. Як перших космонавтів величали тоді , перед війною, в Москві, наших, так званих, буряководів. Вони поверталися додому і на кожній станції – зупинка і мітинги на честь цих нещасних героїв, яких використали, як ганчірку у своїх далекосяжних брудних політичних злочинах.
Та не дивлячись ні на що – свідомі Ямпільчани у глибокому підпіллі зберегли свою ненависть до московсько-радянського ворога-окупанта. Тому зовсім не дивно, що фашистів тут майже в кожному селі зустрічали, як визволителів. Ніякого спротиву їм не було в районі. Дуже багато Ямпільчан були охрещені тут, зокрема, румунськими військовими капеланами у 1941. Ці фото і досі зберігаюстья в Ямпілському костелі. Кожен їх може побачити.
Коли ж повернулися в 1944 радянські війська і радянська влада – майже все чоловіче населення погнали під Яси і там їх майже беззбройних мало не поголовно всіх знищили. Відомстили… На кілька поколінь наперед.
Після війни знову мстили репресіями, голодомором. Знову згадали Ямпільчанам давно минуле повстання…
І лише у восьмидесятих їм здалося, що досягли мети, що тут всі стали манкуртами. Ворог знову тріумфував. Друга хвиля Ямпільського почину була ще щедріша ніж перша, довоєнна. Героїв Соцпраці, орденоносців наплодили тут силу-силенну. Із захудалого села, за Московські величезні гроші, Ямпіль вмить перетворився в місто. Був побудований другий Московський приладобудівний завод, збудована міська каналізація з очисними спорудами, водоканалом, зведено багато багатоповерхівок, велику спортивну школу, два палаци культури, величезний кінотеатр, гігантський будинок побуту, об’їздну дорога з захисною греблею, багато підприємств більшість з яких працювало, звичайно, на Росію…
І знову осічка… Ямпільщина однією з перших відгукнулася на демократизацію і гласність, на проголошення незалежності України. Тут був першим зі всіх районів області створений Народний Рух за перебудову. І саме він підняв першим жовто-блакитний прапор. Той, який здавалося б навічно вбили разом із Ямпільською Республікою.
І знову хвиля особливих, гібридних репресій замаскованого ворога. Жоден із колишніх рухівців не потрапив до місцевої влади. Із 43 років безперервного трудового стажу я лише 5 років пропрацював у цьому районі журналістом. Решту багато років журналістського стажу я заробляв в Києві і Вінниці, як не дивно, живучи весь цей час в Ямполі! Мені мстили і за Рух, і «за зв’язки з країною ворогом №1 Радянському Союзу – США», яких я ніколи в очі не бачив.
Ямпільський район ощасливив Україну висуненням кандидатом в президенти ідеолога компартії України Леоніда Кравчука. Це було зроблено в колгоспі Григорія Калетника. У Великій Кісниці. Якби не це помпезне висунення – історія України була б зараз зовсім іншою… Але воно було і маємо те, що маємо, включаючи і Калетників та їх багаточисленних відкритих і прихованих політичних маріонеток.
Ямпільський стадіон бачив не раз величезні шоу Московських зірок… Неспроста.
В час придністровської війни районна влада, ясна річ, допомагала Тирасполю. Я це чув і бачив на власні очі, як власкор Київської газети “Независимость” акредитований в Кишиневі і Тирасполю на той час. По-крупному допомагала. Але таємно. І знову ж таки – ті самі люди це робили, які й зараз є тіньовими верховодами тут. Про величезні обсяги неймовірної контрабанди, яка проходила тут і вела до керівництва району, я писав в демократичній пресі Києва, яка лиш народжувалася. Як міняли цілими машинами на кордоні генеральські папахи на шампанське, як викрадали в Україні людей і переправляли в катівні Придністров’я я ж писав. Люди пам’ятають ці публікації. І це ж робилося тут, у нас, на цій ділянці кордону, яка вже дуже освоїна злочинцями.
І раптом все в черговий раз обірвалося – знову війна з Росією. Судьби багатьох з них ви знаєте… Одні в бігах, інші тут, замасковані. Вичікують, щоб допомогти ворогу всунути Україні ножа в спину. Як і сто років тому було.
В перші місяці Революції Гідності зводять величезний пам’ятник в центрі міста, як символ єдності Росії і України – Богдану Хмельницькому. Сотні тушок, переважно держслужбовців, освітян, працівників культури, які й досі працюють на своїх місцях, з Ямполя їздили, під охороною міліції на антимайдан. Їх очолювало керівництво району.
Після втечі Януковича знищили списки Партії Регіонів, фінансові та інші документи про ті поїздки, про свою ганебну діяльність і продовжили керувати районом. Колосальні злочини до суду майже не доходили, а ті, кілька, які дійшли – там і були похоронені. Ще більше землі, нерухомої власності в районі опинилися у них в руках.
В перші ж дні після Революції Гідності, на сесії районної ради, ті політичні нащадки душителів Ямпільської Республіки відкрито заприсягалися за всяку ціну зберегти Ямпільський район, а значить свій клан, свою величезну власність, не дивлячись на оголошену адміністративно-територіальну реформу. Після сесії в місцевому ресторані, в окремому залі, запивали цей план. При спробі їх зняти на відео за тим багатим столом в робочий час і показати людям хто є хто – я отримав напад. Рвали на мені все. В першу чергу редакційний дорогий фотоапарат.
Звісно, все їм зійшло з рук. Міліція знищила докази, фотоапарат повернули редакції в розбитому стані. А начальник міліції згодом став головою районної ради…
І ось сьогодні на сесії Ямпільської міської ради вони знову тріумфували. Це, на мій погляд, був черговий чорний день в історії цього району, який за кілька місяців формально перестане існувати, а насправді давня організована злочинність його збереже. Під вивіскою ОТГ. Вони проголосували – всі сто відсотків, які були на цій сесії – за єдину в районі ОТГ. Тобто за той самий Ленінсько-Троцькісько-Сталінсько-Брежнєвський район під новою вивіскою. Мені особливо боляче, що в числі інших депутатів за це проголосувала і депутат від Партії Захисників Вітчизни пані Емма Берко, не дивлячись ні на що.
Вони зберегли цей район під іншою вивіскою не для щастя людей. Не для економіки. Це політика. І переважно таємна, далекосяжна.
Я сьогодні дуже засмучений. Дуже. Друзі, дуже раджу вам, хто мене знає, з сьогоднішнього дня не слухати Ямпільське районне радіо, забути про так званий Ямпільський телерадіомовний комітет в інтернеті – скрізь. Не відкривайте Ямпільську районну газету. Забудьте. Це рупори, які щедро оплачувалися, оплачуються з районного бюджету. А хто платить той замовляє музику. Ці низькопробні, низькопоклонні районні ЗМІ співали і будуть ще більше співати дифірамби тим з чиїх рук годувалися і будуть годуватися за наш з вами рахунок, не дивлячись ні на яку роздержавленість.
Радує мене лиш те, що сьогодні, на цій ганебній сесії міськради, не була вдова загиблого під Донецьким аеропортом депутат від Партії Захисників Вітчизни, яку я очолюю в районі – пані Ірина Мар’янович. Дякую тобі, пані Ірино, ти зберегла не лише свою честь, а й честь свого загиблого коханого чоловіка, не взявши участі в цьому ганебному дійстві політичних нащадків давно минулих часів…
Нещодавно в Ямполі були проведені так звані громадські слухання за участю кількох десятків людей. Звісно, що ні про який кворум на них говорити не можна. Але і вони, і ця вчорашня сесія відкрили дорогу корупції до поставленої мети.
Сумнівів немає – така ОТГ не життєздатна. Більше того, вона принесе ще багато клопотів державі і бід місцевим людям. Шило в мішку їм не приховати, воно обов’язково вилізе. І прольється кров. Рано чи пізно. Боляче це казати. Нестерпно. Але промовчати – ще гірше.
Депутат Ямпільської районної ради