Подільський народний університет Культури – гордість літинчан!

Поділиться новиною
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin

Дуже боляче і прикро, що із сіл та малих міст України виїздять на заробітки талановиті молоді люди та фахівці, які їдуть працювати до обласного центру, столиці, а то і за кордон. І Літинщина не виняток. Багато наших друзів покинули свою малу батьківщину у пошуках кращого життя. Багато дітей, які підростають, теж мріють виїхати з України. Розповідаючи про це ,вони вважають такий крок свого майбутнього життя престижним. І майже ніхто із них не мріє залишитись у Літині.


А нам хочеться і ми віримо, що з часом люди повернуться у села,до рідних джерел,віриться, що можна бути щасливим і у невеличкому містечку. Віриться,що Україна воскресне по- справжньому,бо оживуть села. Люди повернуться із величезних мегаполісів до рідної хати. Адже навіть Європа до якої так прагнуть наші земляки не живе у мегаполісах, вона живе у малих містечках, і у кожного із них є своє обличчя і свої традиції. Ми самі маємо зробити все можливе,щоб усім нам жилося щасливо на рідній землі. Звісно,для цього потрібно добре попрацювати на користь громади. Інколи навіть забуваючи про своє.Бо цілком зрозуміло, що розвиток окремого міста чи села безпосередньо пов’язаний з тими людськими ресурсами на які щедра дана місцевість. Тільки потрібно ці ресурси виявити і організувати на спільну справу.

Орієнтуючись на світові тенденції розвитку культури і суспільства, враховуючи інтереси всіх верств населення ще у 1995 році інтелігенція – представники місцевої громади, за підтримки однодумців із м.Вінниці, м.Києва та м. Хмельницького, змогли самостійно творчо сформувати найвигіднішу для населення модель використання культурних і людських ресурсів. І у 1997 році було зареєстровано громадську організацію – Подільський народний університет Культури, який вже понад 20 років, щоденно працює, як громадський комплексний культурний центр неформальної освіти , самоосвіти і наукового просвітництва,згідно Реріхівської концепції Культури.

І філософія Реріхів, і світогляд філософів-космістів, таких як М.Пирогов, В.Вернадський, О.Гіляров та інші, відкривають нам прекрасні горизонти розвитку людського духу. Саме це може стати запорукою переходу від суспільства масового споживання до суспільства високої культури.

Ми розуміли, що тільки захист принципів та створення умов, що сприяють формуванню людини культури, людини-творця приведе до підвищення якості життя всіх. Тому нас об’єднала мрія – ми бачили Літин містом майстрів та столицею неформальної освіти ,а Україну- країною високої Культури. Це стало не тільки нашою стратегією розвитку, це стало нашою стратегією життя. Щоразу при зустрічах ми обговорювали одну із кардинальних проблем нашого суспільства. Мова йшла про необхідність об’єднання зусиль людей, які здатні віддавати свою майстерність на спільну справу просвітництва народу. Адже без організації та пропаганди науково-просвітніх знань,без самоосвіти та освіти впродовж життя , годі сподіватись на будь які демократичні зрушення.

Сьогодні видається багато книг, працює інтернет, але разом із тим при великій кількості різноманітних джерел інформації, більшість людей все ж страждають через відсутність потрібних для них знань.

Колектив народного університету поставив собі за мету створити незалежний громадський центр неформальної освіти , самоосвіти і наукового просвітництва для населення Літинського району. Бо навчити бути освіченою людиною неможливо, можна тільки навчитись. Адже неосвічена людина часто стає небезпечною – тому потрібно створити всі умови для того, щоб людина розвивала свою свідомість і здібності, внутрішню культуру. Особливо це актуально сьогодні. Демократія – це боротьба проти бюрократії. Ця боротьба має бути заснована на знаннях, на розумінні, на справжніх засадах культури.

Уряди багатьох європейських країн опікуються проблемами освіти для дорослих, адже для того, щоб демократія була життєздатною вимагається певний рівень компетентності громадян. І якщо ми хочемо аби демократія перемогла в Україні – маємо для того працювати.

Ідея поволі ставала реальністю. Незважаючи на 6 переїздів і постійні ремонти орендованих приміщень, народний університет маючи власну концепцію розвитку відкрив для громади цілий комплекс структурних підрозділів: бібліотеку, науково-популярну відео залу, художню виставкову залу, майстерню народно-прикладного мистецтва, прес-центр, інформаційно-рекламний відділ, відділ міжнародних зв’язків та інші підрозділи,які забезпечують його діяльність.

Згідно цінностей життя людини було розпрацьовано систему курсів самоосвіти. На базі деяких курсів створено творчі колективи: відомий на Вінниччині ансамбль пісні «Ладодзвін», школа моделей «Оксамит». Маємо громадські кафедри і продовжуємо роботу по створенню Літинського наукового земляцтва. Хочемо залишити нащадкам пам’ять про всіх наших земляків, які присвятили себе науці, освіті, творчості, словом – культурі. У свій час прочитали «Спогади» Ігоря Кошмана – книгу, яка вийшла друком у серії «Бібліотеки «Бористену». Вона додала нам сил, бо ми теж, як та «мала група ідеалістів», що працювала над створенням українського факультету у Гарвардському університеті. Тільки свій «Гарвард» ми творимо на Поділлі у старовинному містечку Літині, де народилося і працювало багато талановитих людей. Хочемо, щоб вони самі та їх добрі справи стали прикладом молодому поколінню.

Ще одним прикладом для молодого покоління сьогодні у Літині є пенсіонери. Так-так саме вони. У Літині знайшовся ще один людський ресурс не менш цінний,як молодь-старші люди.Ті, хто вийшов на пенсію, хто має великий життєвий досвід, хто може і хоче працювати і бути корисним суспільству. В них не потрібно було розбуджувати бажання жити у Літині і бачити перспективу, бо вони тут назавжди і нікуди переїздити не хочуть. Єдине, від чого потрібно було їм відмовитись,щоб розпочати нове життя, то це від думки ,що кращі часи для них вже пройшли .І вони це зробили.

Вже багато років із колективом Подільського народного університету Культури тісно співпрацює один із його засновників – Кременчугська Олена Михайлівна, член Спілки журналістів України з 1958 року, бувший науковий співробітник Боярського краєзнавчого музею та завідувач Малютянським музеєм М.Пимоненка.

Ось як зверталась Олена Михайлівна у своїй заяві від 19.05.1996 до ініціаторів створення народного університету на Літинщині: «Я всією душею підтримуючи високу ідею збереження і захисту Культури, як головного і визначального фактора розвитку людини і людства на шляху духовного вдосконалення, вважаю за честь просити про прийняття мене до числа співзасновників нового, – сподіваюсь, дієвого й енергійного, – осередку».

З того часу Подільський народний університет Культури, став дійсно народним осередком Культури, а також справжнім центром самоосвіти і наукового просвітництва, який відкрив не одній сотні людей дорогу до пізнання і творчості.Велику роль у цьому відігравала бібліотека народного університету. І як справжній журналіст О. М. Кременчугська, знаючи про це, завжди при зустрічі передавала у дарунок книги із своєї особистої бібліотеки в бібліотеку народного університету.

Згодом до нашого колективу приєднався Петро Слободянюк,ліквідатор чорнобильської аварії, письменник. художник, пенсіонер, який довгий час був начальником паспортного столу Літина. Він висловив свою готовність допомагати в організації роботи курсу рисунка та живопису. Сьогодні,на жаль через стан здоров’я Петро Слободянюк не працює у нас, але його добрі починання мають гарне продовження. Свою мистецьку вахту в народному університеті Петро Васильович передав колезі – художнику, Юрію Четверуку із села Громадське.

Слова Дідро: «Нація, яка навчить своїх дітей малювати в тій мірі, як читати, рахувати та писати, перевершить усі інші в галузі науки, мистецтва та ремесел»,стала програмною для пенсіонера,керівника курсу рисунка народного університету Юрія Івановича. Діти не просто малювали. Серед потоку абітурієнтів та студентів мистецьких навчальних закладів його вихованці впродовж багатьох років були серед найкращих.

Довгий час працювала в народному університеті Тамара Процик ,декламатор художнього читання ,учасниця численних тематичних програм. Сьогодні її немає із нами ,але вона залишила нам свою книгу споминів. Книгу про життя цілого покоління,повчальну і корисну,як літопис роду. А її оптимізм та любов до поезії досі зігріває наші серця.

В роботі курсу вокального мистецтва чимало зусиль приклали відомі на Вінниччині композитор та співак Ігор Шуберт та хормейстер Леонід Луцишин. Допоміг відродити древнє ремесло плетення із соломки Григорій Москаленко із села Камянка Літинського району . Нині він вже має своїх учнів- Тамару Строзюк,яка працювала державним нотаріусом і Любов Тишкевич.що працювала вихователькою дитячого садка . Вже декілька років Любов Миколаївна та Тамара Степанівна навчають мистецтву плетення із соломки в народному університеті і дітей, і дорослих.

З великою любов’ю навчають мистецтву подільської вишивки вінничанки Раїса Яськова та Людмила Голова. Після закриття ,а згодом і знищення фабрики «Вінничанка», де вони працювали ,майстрині знайшли себе у народному університеті. Вони є учасницями численних всеукраїнських та обласних виставок народно-прикладного мистецтва і залюбки допомагають в організації діяльності майстерні «Орнаменти» народного університету, біля витоків створення якої вони стояли. Ми можемо назвати ще багато десятків імен людей які знаходили і час і можливості аби допомагати спільній справі творення нової громадської форми Культури.

Ці люди не жаліючи власного часу та засобів, працювали і працюють над вдосконаленням своїх здібностей,вони продовжують вчитися і ділитись скарбами свого духу із іншими людьми.Адже головним надбанням людини є не її дохід або накопичене майно, а вона сама. Саме тому самоосвіта є одним із перших принципів діяльності народного університету. Знання в поєднанні з високими моральними якостями, бажанням змінити щось у нашому житті на краще сприятимуть великим змінам як в житті окремої людини, так і в житті нашого містечка. Літин вже сьогодні стає цікавим завдяки талановитим людям,які тут живуть.

Колектив Подільського народного університету Культури завдяки таким людям продовжує працювати над реалізацією найвагомішої частини стратегічної програми «Вінниччина – шлях до Культури: народна культура на захисті Вітчизни».В межах програми вже проведено чимало корисних та цікавих справ, проте ми знову і знову привертаємо увагу жителів нашого району та області до народної культури. Адже вона є справжнім бастіоном світла. Саме народна культура несе в собі красу,любов і знання – три ключі до справжнього щастя людей. Проте через тяжкий економічний і політичний стан у країні ці бастіони залишені без належної підтримки. Сам народ, як це було завжди, знову має стати на захист народної культури, щоб ми не втратили національну культурну ідентичність.

Одним із завдань нашої програми є створення постійно-діючих суспільно-естетичних механізмів спілкування людей у нашому районі. На сьогодні такі механізми є епізодичними-свята та концерти.Проте цього дуже мало. А без такого спілкування суспільство стає блідим та безликим.Уявіть собі на хвилинку, що не стало наших вишиванок,килимів, нашої прекрасної кераміки,писанкарства,пісень – зникло все те,що дає нам силу! Це було б справжньою трагедією-бо саме це і є Україна.І як би не було нам важко сьогодні, ми маємо усім миром дбати про те, щоб розвивались народні ремесла,народні осередки творчості. Саме в них діти відчувають себе захищеними.

Сьогодні життєве море занадто бурхливе- тому потрібно зробити все, щоб люди постійно мали своєрідний орієнтир, щоб постійно горів маяк,а народна культура і є таким маяком .Щоб народна культура не залишалась тільки предметом спогадів,сценічного мистецтва та музейного догляду,а стала реальністю нашого життя у Літині і працює майстерня народно-прикладного мистецтва «Орнаменти».Сьогодні ми робимо все можливе, аби перетворити територію майстерні в територію наповнену творчістю,у справжній туристично-художній об’єкт Літинського району, який би привертав увагу і туристів, і місцевих мешканців. Уже сьогодні колектив майстерні робить все , аби відкрити усім бажаючим дорогу до творчості,а дітей навчити ритмічно трудитись. Це люди молоді і люди досить зрілого віку,проте усіх їх об’єднала любов до рідної землі і вони із радістю діляться своїми талантом із іншими. Колектив майстерні наполегливо працює над відродженням подільського ткацтва. Маємо 8 робочих ткацьких верстатів, в тому числі один килимовий .Звісно ми дуже потребуємо допомоги громади у цій справі. Бо відродити сьогодні ткацтво непросто. Надіємось,що знайдеться меценат, який зрозуміє суть страви, стане партнером і подасть руку допомоги .Бо допомога дуже потрібна ! Адже ми не тільки відроджуємо ткацтво на Літинщині . Творчий колектив майстерні сьогодні працює над відродженням традиційної вишивки, писанкарства, плетення із соломки, ліплення із глини, займається виготовленям ляльки- мотанки. Віднедавна з’явилась можливість кожному ознайомитись із технікою валяння ,але і тут дуже потрібна фінансова допомога.

Майстерня розвиває народні ремесла нашого краю та може слугувати у перспективі ,за умови належної фінансової підтримки, моделлю творчих індустрій у сільській місцевості. А це – робочі місця,які так необхідні людям. Дуже боляче коли молоді та ініціативні земляки виїздять з країни, або їдуть на заробітки ,покидаючи своїх рідних .

У нашій майстерні кожен можете навчитись вишивати, ткати на верстаті та рамці, плести із соломки, виготовляти ляльку-мотанку, ліпити із глини, вирізати витинанку, писати писанку, займатись розписом по дереву, в’язати, плести із бісеру. Керівники наших самоосвітніх курсів роблять все можливе, щоб привернути увагу жителів, до тих сторін нашого життя в минулому, які ми не маємо права забувати і можемо продовжити у нових формах.

А ще майстри народного університету долучились до створення костюмів для першого українського фільму-фентезі «Сторожова застава» за однойменною книгою Володимира Рутківського, що вже вийшов на екрани. Уже двічі наші майстри виготовляли солом’яні брилі для Національного заслуженого академічного ансамблю танцю Павла Вірського ,а також хореографічної студії «Щасливе дитинство» із м.Києва. Літин поволі, але впевнено стає містом майстрів, відомим на всю країну.

Ми працюємо і віримо у те, що тільки справжня Культура порятує нас від руїни. Бо якщо людина несе культуру у своєму серці, вона мудра, милосердна, справедлива. Вона працює для свого народу.

Ми віримо, що настане час і люди із великих міст почнуть повертатись у Літин ,щоб завжди тут жити. Не просто приїдуть у гості чи у туристичну подорож, а оселиться тут назавжди, щоб разом із нами творити нову історію України.

Наталія Щепілова, голова ради
Подільського народного університету Культури

Коментарі у Facebook